• Ви знаходитесь тут:

  • головна
  • Психологічна служба

/Files/images/e931fddb23cb79544fde1553f501e8ba-3.jpg/Files/images/e931fddb23cb79544fde1553f501e8ba-2.jpg

/Files/images/e931fddb23cb79544fde1553f501e8ba-4.jpg

ДЕКЛАРАЦІЯ МОЄЇ САМОЦІННОСТІ

(за Вірджинією Сатир)

Я — це Я.

У всьому світі немає нікого точнісінько такого, як Я.

Є люди, у чомусь схожі на мене, але немає нікого, точнісінько такого, як Я.

Мені належить усе, що є в мені:

• моє тіло, зокрема те, що воно робить;

• моя свідомість, зокрема всі мої думки і плани;

• мої очі, зокрема всі образи, які вони можуть бачити;

• мої почуття, хоч би якими вони були — тривога, напруження, любов, роздратування, радість;

• мій рот і всі слова, які він може вимов­ляти (ввічливі, ласкаві або грубі, правильні або неправильні);

• мій голос, гучний або тихий;

• усі мої дії, звернені до інших людей або до самої себе;

• мої фантазії, мої мрії, мої надії та мої страхи;

• мої перемоги й досягення, всі мої поразки й помилки.

Усе це належить мені. І тому Я можу близько познайомитися із собою. Я можу полюбити себе й подружитися із собою. І Я можу зробити так, щоб усе в мені допомагало мені.

Я знаю, що дещо в мені не подобається мені, і є в мені щось таке, чого Я не знаю. Але оскільки Я дружу із собою і люблю себе, Я можу обе­режно й терпляче відкривати в собі джерела того, що спантеличує мене, дізнаватися все більше й більше про саму себе.

Усе, що Я бачу й відчуваю, усе, що Я кажу, і що Я роблю, про що Я думаю та як Я почуваюся зараз, — це моє, яке досить чітко дозволяє мені зрозуміти, де Я і хто Я у цю мить.

Коли Я вдивляюся у своє минуле, дивлюся на те, що Я бачила і відчувала, що Я говорила, і що Я робила, як Я думала, і як Я почувалася, Я відчуваю, що це мене не повністю влаштовує. Я можу відмовитися від того, що здається невід­повідним, або, навпаки, зберегти те, що здається дуже потрібним мені, а також відкрити (знайти) щось нове в самій собі.

Я можу бачити, чути, відчувати і певним чином почуватися, думати, говорити й діяти.

Я маю все, щоб бути близькою з іншими людьми, щоб бути продуктивною, вносити смисл і лад у світ речей і людей навколо мене. Я належу собі, і тому...

Я можу будувати себе.

Я — це Я, і Я — це чудово!!!

ПРОФІЛАКТИКА НЕГАТИВНИХ

ЗВИЧОК

Куріння: причини та наслідки

Головною причиною, через яку молоді люди починають курити, вчені вважають існування цієї звички в родині й найближчо­му оточенні, коли куріння розглядається як нормальне явище, що не суперечить жодним нормам поведінки, адже курять друзі, члени родини, авторитетні дорослі.

Близько 90 % курців вважають куріння шкідливим для себе, і лише дві третини роб­лять спроби кинути курити. Курці, особливо молоді, не знають, що існує кілька типів на­слідків куріння.

Миттєві негативні наслідки куріння (про­тягом кількох хвилин після першого затягу­вання) проявляються в прискоренні серцевих скорочень, підвищенні кров'яного тиску, подразненні тканин гортані, попаданні чадно­го газу у кров, прямому й швидкому попадан­ні канцерогенів у легені, подразненні очей.

Тривалі негативні наслідки куріння: рак легенів, порожнини рота, стравоходу, шлун­ка, підшлункової залози й жовчного міхура, захворювання серця, виразка шлунка, захво­рювання судин, хронічний бронхіт.

Інші негативні наслідки можуть вияв­лятися у пошкодженні слизової оболонки

губ, язика, гортані, появі сильного кашлю, неприємного запаху з рота та захворювання порожнини рота; прискореній появі змор­шок на обличчі; появі жовтих плям на зубах; пошкодженні нормального дихання й зни­женні фізичної витривалості.

Творче завдання

Яким чином тютюнопаління впливає на оточення курця? Напишіть 15 причин, які можуть змусити вашого друга (подругу, бра­та, сестру) відмовитися від паління.

Доцільно чи недоцільно курити?

Кожен із нас прагне бути сильним, при­вабливим, мати хорошу роботу, щасливе особисте життя. А скільки мрій, що можуть здійснитися? Здійснюючи їх, ми постійно сти­каємося з різноманітними перешкодами, намагаємося їх здолати і рухатися вперед. Не завжди легко вдається нам досягти по­ставленої мети, але при бажанні, рано або пізно, ми здійснюємо свої наміри. Тоді чому ж способом вирішення наших проблем має бути тютюн? Чому рослина повинна бути «визначником» нашої долі? Адже кожен із нас у змозі бути хазяїном свого життя і має право на свободу — палити або не палити.

Якщо ми насправді не знаємо себе, своїх цінностей і цілей у житті, якщо ми не ус­відомлюємо існування зовнішнього тиску, що впливає на наш вибір, прийняті нами рішення можуть бути не зовсім вільними і не найкращими. Деякі молоді люди вважають, що в підлітковому віці, коли ти ще здоровий і сильний, можна палити, а потім можна ки­нути в будь-який момент.

На жаль, це не так просто. Людині дуже важко не закурити в тих умовах і в той час, коли вона звикла палити. Організм уже звик до нікотину і бажання запалити стає нестерпним. Дехто здається і знову береться за сигарету, а дехто одержує перемогу над цією звичкою і врешті переконується, що без паління можна обійтися. Тому, щоб не мати таких проблем — краще не починати палити.

Алкогольна залежність

Говорячи про алкоголь, часто вживається термін «алкогольна залежність», це тому, що алкоголь — речовина, від зловживання якою можна потрапити у залежність. Універсаль­ною особливістю алкоголю є його здатність змінювати стан свідомості, саме тому багато людей вважають вживання алкоголю тра­диційним та необхідним елементом життя. Алкогольна поведінка формується за допомогою таких факторів: надлишок вільного часу, грошей, відповідна компанія, доступність алкоголю.

У більшості випадків підлітки починають пити через те, що це роблять інші. Але існує багато причин, щоб не починати вживати алкогольні напої.

Алкоголь впливає на мозок, він гальмує роботу тих мозкових центрів, які відповіда­ють за вищу діяльність людини (інтелект, совість, можливість критичної оцінки ситуа­ції, рівень культури). Тому часто трапляється так, що люди, які зібралися на дружню бесіду за чаркою, закінчують сваркою або бійкою. Внаслідок зловживання алкоголем у людини розвивається грубість, егоїзм, моральна роз­бещеність, деградація особистості.

Крім того, у людей, які багато п'ють, збільшується і починає гірше працювати печінка, виникають захворювання мозку серця, шлунка, кишкового тракту.

Наркоманія

Наркоманія — це хворобливе захоплення деякими речовинами, ліками, які паралізують центральну нервову систему. Найбільш поши­реними з них є: опій, гашиш, снодійні засоби, стимулятори центральної нервової системи, героїн. Небезпеку становить будь-який нар­котик, і навіть одноразове його використання може виявитись достатнім для виникнення негативних наслідків. Після повторних вжи­вань починається формування залежності. Під дією наркотиків згорають нервові клітини, різко знижуються захисні реакції організму, людина швидко піддається захворюванням. Наркотики викликають передракові процеси в легенях, атрофію мозку, руйнування крові. Пристрасть до наркотиків — це моральне і фізичне самознищення. Наркоман стає черс­твим, егоїстичним, дріб'язковим, дратівли­вим, йому байдужа доля близьких людей. Будь-яким шляхом він намагається отрима­ти свою дозу наркотику. Для досягнення цієї мети наркомани йдуть на все: брехню, насиль­ство, крадіжки і навіть вбивство.

За будь-яких обставин — чи через ці­кавість, чи з почуття товариськості — не вживайте наркотиків. Пам'ятайте, що це не захоплива пригода, не приємне проведення часу, а хвороба, яка майже не виліковується: страшна, виснажлива, руйнівна!

Що таке СНІД і чому він небезпечний?

СНІД — це скорочена назва хвороби «син­дром набутого імунного дефіциту», яка руй­нує захисну систему людського тіла. СНІД не передається від покоління до покоління, як, наприклад, колір волосся, очей, форма носа. Ця хвороба здобувається вподовж життя. Іншими словами, на СНІД можна захворіти тільки в тому випадку, якщо заразитися від хворої людини. Викликається він вірусом імунодефіциту людини або коротко ВІЛ.

Віруси не можуть існувати і розмножу­ватися без участі клітин інших живих істот. Тому віруси шукають придатні живі клітини, проникають у них, відбирають живильні ре­човини, розмножуються всередині жертви, виходять назовні й атакують сусідні кліти­ни.

ВІЛ небезпечний тим, що організм пере­могти його не може. ВІЛ уражає і знищує білі кров'яні тільця. Під впливом ВІЛ клітини-захисники починають виробляти речовини, що її же, зрештою, і руйнують. Молоді віруси при цьому вивільняються і вирушають на пошуки нових білих кров'яних тілець, які гинуть одне за одним. А без них організм стає беззахисним. Тож цей вірус небезпечний тим, що руйнує захисні сили організму, а че­рез це хворі на СНІД умирають від будь-якої інфекції, навіть від звичайної застуди, незважаючи на несприятливі обставини, відчувати душевний комфорт та позитивне самопочуття.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

АДАПТАЦІЇ П'ЯТИКЛАСНИКІВ

ДО НАВЧАННЯ

Адаптація дитини до школи не закінчується в першому класі, вона триває фактично до випуску, оскільки освітній процес, за своєю суттю, передбачає безперервні зміни обставин навчання і здійснюється в умовах по­стійного розвитку школяра. Проте у шкільному житті є періоди, найбільш складні з точки зору адаптації дітей. Таким є перехід із початкової школи в середню. Педагогічна практика показує, що для багатьох учнів у цей час типові зни­ження успішності, порушення поведінки, емо­ційна нестабільність, підвищена стомлюваність. Виявлення причин цих труднощів і пошук шляхів організації ефективної психологічної допомоги школярам є актуальними завданнями психології, зокрема педагогічної. Попри важливість указаних завдань, донедавна наукових досліджень, присвя­чених психологічним особливостям п'ятикласни­ків і їхній адаптації до умов навчання в середній школі, було небагато (Д. Ельконін, Т. Драгунова, А. Прихожан, Т. Юферева, Е. Новікова та ін.).

Останнім часом інтерес дослідників до цієї проблеми значно зріс (Г. Цукерман, О. Сизова, Л. Ясюкова). Проте методичне забезпечення ді­яльності психологів освітніх установ і далі базу­ється переважно на узагальненні практичного досвіду фахівців, накопиченого в умовах сучасної масової школи, а не на результатах цілеспрямова­них наукових досліджень. Чимало питань (вплив особистісної адаптації школяра на адаптацію до навчання, зв'язок шкільної дезадаптації з та­кими психологічними проявами, як тривожність і агресивність, вплив ставлення підлітка до свого класу на його шкільну адаптацію) вивчені недо­статньо глибоко.

Отже, адаптація (з лат. айаріо — «пристосо­вую») — це пристосування органів чуття та всього тіла до нових, змінених умов існування.

Поняття «адаптація» — одне з ключових у до­слідженні живого організму, оскільки саме ме­ханізми адаптації, вироблені внаслідок тривалої еволюції, забезпечують можливість існування в мінливих умовах середовища.

Якщо спочатку термін «адаптація» мав вузь­ке значення і використовувався в біології, то пізніше, завдяки дослідженням на перетині фізіологічних і психологічних, психологічно соціальних наук, до нього почали звертатися ми» сфери знань, зокрема психологія.

Психологічна адаптація — це процес взаємодії особистості із середовищем, при якому особистість має враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечить задоволення своїх основних потреб. Процес і взаємодії особистості й середовища полягає щуку та використанні адекватних засобів і способів задоволення основних потреб. До них належать: безпека, фізіологічні потреби (в їжі, відпочинку тощо), потреба у прийнятті любові, у визнанні та повазі, у самостверджені, самовираженні й розвитку.

Зі шкільною адаптацієюпов'язу­ютьвідхиленнявнавчальнійдіяльно­стіскладнощізасвоєнняматеріалу, конфліктизоднокласниками, неаде­кватнуповедінку.

Перехід із початкової школи в середню 12 років є етапним, поворотним пунктом онтогенезу. Це вік, коли людина вступає з дитинства в епоху підлітковості. Міняється система значущих стосунків, соціального розвитку.

Для підліткового віку характерні такі осо­бливості:

• падіння успішності, зниження працездат­ності, дисгармонійність у внутрішній будові осо­бистості, відмирання усталеної системи інтересів, негативний, протестний характер поведінки;

• переорієнтація спілкування з дорослих на однолітків;

• провідною діяльністю цього періоду є інтимно-особистісне спілкування, що будується на морально-етичних нормах;

• основне новоутворення — «почуття дорос­лості», розвиток самосвідомості й самооцінки, ін­тересу до себе як до особистості, критичне став­лення до інших, уміння підкоряти свої інтереси нормам колективного життя, здатність до іден­тифікації;

• діяльність (навчальна, організаційна, тру­дова, пізнавальна тощо), спрямована на систему стосунків у різних колективах.

Окрім психологічних змін, потрібно врахо­вувати також фізіологічні й анатомічні перетво­рення молодших підлітків — це все накладається на процес адаптації п'ятикласників до навчання і впливає на ефективність проходження ними цього періоду.

Необхідно звернути увагу на соціальні де­термінанти шкільної адаптації при переході з по­чаткових класів до середніх.

У п'ятому класі умови навчання докорінно змі­нюються: діти переходять від одного основного вчителя до системи «класний керівник — учителі-предметники», уроки, як правило, відбува­ються в різних кабінетах. Нерідко учні змінюють школу, в них з'являються не лише нові вчителі, але й нові однокласники.

Перехід в початкової школи в середню пов'яза­вши зі зростанням навантаження на психіку учня. Психологічні та психофізіологічні дослідження свідчать, що на початку навчання в п'ятому класі школярі переживають період адаптації до нових мов навчання, багато в чому подібний до того, що був у першому класі.

Різка зміна умов навчання, різноманітність і ускладнення вимог, що їх висувають до учня різні вчителі, необхідність на кожному уроці присто­совуватися до своєрідного темпу, особливостей мовлення, стилю викладання кожного педагога і навіть зміна позиції «старшого» в початковій школі на «найменшого» в середній — усе це є до­сить серйозним випробуванням для психіки школяра.

Ще одним бар'єром є певна де індивідуалізація підходу вчителя до учня. У деяких п'ятикласників виникає відчуття самотності: нікому з дорослих школі вони не потрібні. Інші, навпаки, не­мовби «чманіють» від раптової свободи — гасають по школі, досліджуючи «потаємні куточки», інколи навіть задираються з хлопцями зі старших класів.

В адаптаційний період діти можуть стати три­вожнішими, боязкішими або, навпаки, «буй­ними», надміру галасливими, метушливими. Імовірне зниження працездатності, забудькува­тість, неорганізованість, інколи порушується сон, апетит... Такі функціональні відхилення в тій чи іншій формі характерні приблизно для 70—80 % школярів.

У більшості ці порушення епізодичні і зни­кають, як правило, за 2—4 тижні після початку навчання. Проте є учні, в яких процес адаптації затягується на 2—3 місяці й довше, можливо, на­віть на рік. З адаптаційним періодом пов'язаний сплеск захворюваності. Недуги — переважно пси­хосоматичні.

За рівнем адаптованості школярів можна умовно поділити на три групи. Перша група адаптується протягом перших двох місяців навчання. Ці діти відносно швидко вливаються в колектив, освою­ються у школі, заводять нових друзів. У них май­же завжди гарний настрій, вони спокійні, добро­зичливі, добросовісні й без видимого напруження виконують усі вимоги вчителя. Інколи в них усе ж проявляються складнощі або в контактах із дітьми, або у стосунках з учителем, оскільки їм ще важко виконувати всі вимоги правил по­ведінки. Але до кінця жовтня труднощі, як пра­вило, долаються, малюк повністю звикає і до нового статусу учня, й до нових вимог, і до но­вого режиму.

Друга група дітей має триваліший час адап­тації, період невідповідності їхньої поведінки ви­могам школи затягується. Вони не можуть при­йняти нову ситуацію навчання, спілкування з учителем, дітьми. Такі школярі граються на уро­ках, з'ясовують стосунки з товаришами, не ре­агують на зауваження вчителя або реагують сльо­зами, образами. Як правило, їм важко засвоювати навчальну програму, лише до кінця першого пів­річчя їхні реакції стають адекватними вимогам школи, вчителів.

Третя група — діти, в яких соціально-психо­логічна адаптація пов'язана зі значними труд­нощами. У них переважають негативні форми поведінки, різкий прояв негативних емоцій, вони насилу засвоюють навчальну програму. Саме на таких учнів найчастіше скаржаться вчителі: вони «заважають» працювати у класі.

Зворотною стороною адаптації дитини є про­блема шкільної дезадаптації, яку викликає дві групи причин:

1. Індивідуальні характеристики дитини: здіб­ності, особливості емоційної сфери, родинного середовища, стан здоров'я.

2. Вплив соціально-економічних і соціально-культурних умов: родинне оточення, матеріальний стан сім'ї, її культурний рівень, цінності тощо.

Порушення адаптації виражаються у вигляді активного протесту (ворожість), пасивного про­тесту (уникання), тривожності й невпевненості в собі, що так чи інакше впливає на всі сфери діяльності дитини у школі.

Ознаки успішної адаптації:

• задоволеність процесом навчання;

• легко справляється з програмою;

• самостійність при виконанні навчальних завдань, до допомоги дорослого вдається лише після спроб виконати завдання самотужки;

• задоволеність стосунками з однокласника­ми і вчителем.

Ознаки дезадаптації:

• стомлений зовнішній вигляд;

• небажання ділитися своїми враженнями про проведений день;

• прагнення відвернути увагу дорослого від шкільних подій, переключитися на інші теми;

• небажання виконувати домашні завдання;

• негативні висловлювання про школу, вчи­телів, однокласників;

• скарги на ті або інші події, пов'язані зі школою;

• неспокійний сон;

• складно прокидатися вранці, млявість;

• постійні скарги на нездужання.

Коли говорять про шкільну дезадаптацію, перш за все мають на увазі погану успішність або «погану» поведінку. Школа — соціальний інститут, що має певну функцію — навчання ді­тей. Отже, все те, що не відповідає цій функції або перешкоджає її здійсненню, вважається дез­адаптацією.

Дезадаптованість учнів призводить до неаде­кватної, погано контрольованої поведінки, кон­фліктних стосунків, проблем в особистісному розвитку, в навчальній діяльності.

Н. Вострокнутов виділяє три основні типи проявів шкільної дезадаптації:

• хронічна неуспішність при навчанні за про­грамами, відповідними віку дитини (недостат­ність і уривчастість загальноосвітніх відомостей без системних знань і навчальних навичок — когнітивний компонент шкільної дезадаптації);

• постійні порушення емоційно-особистісного ставлення до окремих предметів, до навчання загалом, до педагогів, а також до перспектив, по­в'язаних із навчанням (емоційно-оцінний, особистісний компоненти шкільної дезадаптації);

• порушення поведінки, що систематично повторюються, у процесі навчання і в шкільному середовищі (поведінковий компонент шкільної дезадаптації).

У більшості дезадаптивних дітей досить чітко можна простежити всі три вказані компоненти,

проте переважання якогось одного з них за­лежить, з одного боку, від віку й етапів особистісного розвитку, а з іншого — від причта, які лежать в основі формування шкільної дез­адаптації.

Нині одним із головних механізмів, що за­безпечують оптимальну адаптацію дитини до на­вчальної діяльності, стає психолого-педагогічний супровід — допомога дітям у розвитку за рахунок об'єднання зусиль різних фахівців (педагогів, психологів, соціальних педагогів), котрі працю­ють у системі освіти, і батьків.

Аби процес адаптації учнів проходив ефективніше, необхідно:

• здійснювати індивідуальний підхід до учив та його потенціалу, щоб не ослабити нервової системи, не занизити самооцінки й мотивами до засвоєння знань;

• допомагати учням розвивати й реалізувати їхні здібності;

• сприяти формуванню в них пізнавай мотивації;

• сприяти формуванню стійких цінностей та ідеалів;

• створити програму адаптаційного періоду або, якщо вже виявлені неадаптовані учні, провести тренінги чи окремі розвивальні вправи.

ЗНО:

ПОРАДИ

СТАРШОКЛАСНИКАМ

Хочете швидко впоратися з тестом у на­пруженій екзаменаційній атмосфері?

1. Почніть готуватися до тестування за­здалегідь.

2. Повторіть увесь навчальний матеріал.

3. Використовуйте підручники та посібни­ки, рекомендовані Міністерством освіти і нау­ки України.

4. Перед офіційним тестуванням варто спро­бувати пройти якнайбільше опублікованих тес­тів — просто заради тестування. Це дасть вам змогу краще ознайомитися з типовими кон­струкціями тестових завдань.

5. Поспішайте! Тренуйтеся із секундоміром у руках. Засікайте час виконання тестів, змен­шуйте його. Без обмежень, що змушують пра­цювати в максимально швидкому темпі, без імі­тації змагальної ситуації неможливо подолати стрес, що його викликає будь-яке тестування.

6. Дотримуйтеся всіх рекомендацій, як пра­вильно розв'язувати окреме завдання або тест за­галом. Наприклад, не слід двічі перечитувати ма­лозрозумілу інструкцію, а потрібно одразу ж про­тивитися варіанти відповідей. Вам стане зрозуміліше, що саме слід робити.

7. Пропускайте! Треба навчитися пропускати важкі або незрозумілі завдання.

Пам'ятайте: у тесті завжди знайдуться такі, з якими ви обов'язково впораєтеся. Просто не­розумно не добрати балів лише тому, що ви не ді­сталися до «своїх» завдань, а застрягли на тих, сенс яких вам не відомий.

8. Угадуйте! Якщо ви невпевнені у виборі відповіді, довіряйте своїй інтуїції. Така довіра, як правило, збільшує набрані бали.

9. Виключайте! Багато завдань можна швидше вирішити, якщо не шукати правильну відповідь одразу, а послідовно виключати ті, які не підходить. Цей метод дозволяє концентрувати уважніше на одній-двох ознаках (це легко), а не вчасно на п'ятьох-сімох (що набагато складніше).

10. Скорочуйте вибір! Якщо кілька відповідей (1—2) із чотирьох або п'яти варіантів здаються вам зовсім невідповідними, а інші — більш при­йнятними, то в цьому випадку правильніше буде не пропускати це завдання, а намагатися обрати відповідь навмання. Завдяки такій тактиці ви отримаєте більше балів.

11. Думайте лише про поточне завдання! Коли ви бачите нове питання, забувайте все, що бу­ло в попередньому. Зазвичай завдання в тес­тах не пов'язані одне з одним, тому знання, які ви застосували в одній задачі (уже розв'язаній) не допомагають, а тільки заважають сконцентру­ватися і правильно вирішити наступне питання. Забудьте про невдачу в попередньому завданні, якщо воно виявилося вам не до снаги. Думайте лише про те, що кожне нове завдання — це шанс набрати бали.

12. Читайте завдання до кінця! Поспіх не має призводити до того, що ви намагатиметеся зро­зуміти умови завдання за «першими словами» і добудовувати його закінчення у власній уяві. Через це ви можете припуститися помилок у най­легших завданнях.

13. Не засмучуйтеся! У будь-якому професійно підготовленому тесті — чимало завдань, з якими ви просто не зможете впоратися (так запланова­но). Ба, більше: ніхто не повинен виконати всіх 100 % вправ! Тому немає сенсу розхлюпувати емоційну енергію на передчасну досаду.

Навіть якщо вам здається, що ви зробили за­надто багато помилок і просто завалили тест, па­м'ятайте, що дуже часто таке відчуття є помилко­вим: при порівнянні ваших результатів з іншими може з'ясуватися, що решта схибила ще більше. У підсумку ви одержите якщо не найвищий тес­товий бал, то цілком пристойний. Ця установка особливо знадобиться «цілковитим відмінникам», які звикли при звичайних методах контролю до­магатися максимального результату. Якщо ви хо­чете стати класним «тестовим бійцем», учіться не тільки завдавати удари, але й «тримати» їх.

14. Заплануйте два кола! Розрахуйте середній час на кожне завдання таким чином, щоб за дві третини (максимум три чверті) сеансу пройти всі завдання «по першому колу». Тоді ви встиг­нете набрати максимум балів, виконуючи легкі завдання, а потім зможете подумати й про важ­кі, які вам довелося спочатку пропустити.

15. Напередодні обов'язково виспіться! Багато хто вважає: щоб повністю підготуватися до іспи­ту, не вистачає останньої ночі. Це неправильно. Не треба перевтомлюватись. Навпаки, зве­чора прогуляйтесь, перед сном прийміть душ. Виспіться якнайкраще, щоб прокинутися з від­чуттям бойового настрою.

16. Згадайте все! Отже, ви в кабінеті, де про­водять тестування. Якщо хвилюєтеся, то заплющте очі, розслабтеся, згадайте на хвилинку щось смішне або приємне. Після того, як опануєте себе, уважно прочитайте запитання. Не може бути, щоб ви абсолютно нічого не знали. Просто не буває такого! Тому не втрачайте надії й не ля­кайтеся в першу хвилину. Почніть із питання, яке знаєте краще. Поступово згадаються й інші (принаймні дещо — точно). Не знаєте відповіді — залиште запитання й переходьте до ступного. Повернетеся до нього пізніше.

17. Забудьте про шпаргалки! Техніка застосування — в кожного своя. Хоча, попри труднощі, як правило, екзаменатор усе бачить (статистикою — у 9 випадках із 10). Після того, як ви хоча б одним оком зазирнете у шпаргалкуу вас трястимуться руки, й усе змішається у го­лові мінімум хвилин на 10. Річ утім, що обсяг безпосередньої пам'яті при такому стресі змен­шується, тому доведеться підглядати ледь не в кожнеслово. А це вже невиправданий ризик.

18. Цікаво знати! Тезіу перекладі з англій­ської означає «перевірка». Цей термін у 1899 рікввів американський психолог Джеймс Кейтст, хоча тести як прийом оцінювання у навчальних закладах уперше стали використовувати у Ве­ликобританії ще в 1864 році. Від інших мета» і прийомів оцінювання тестування відрізняєть­ся найбільшою об'єктивністю, меншим часомна перевірку відповідей, сприяє дотриманню вимог, перешкоджає випадковості при оцінюванні знань.

Щасти вам!

ПЕРШИЙ РАЗ У ПЕРШИЙ КЛАС

ВИСТУП НА ПЕРШИХ БАТЬКІВСЬКИХ ЗБОРАХ

Головна турбота батьків — підтримка й розвиток прагнення вчитися, пізна­вати нове. Наприклад, ви зустрічаєте дитину після уроків запитанням: «Що було цікавого у школі?». «Нічого цікавого, — від­повідає вона». «Так не буває! Ти ж довідався щось нове, щось тебе мало здивувати, вразити». Дитина напружується, згадує; цікавого було, і, можливо, неодразу: пригадає якийсь епізод уроку або щ не в підручнику, а може, опише куме випадок на перерві. Ваша участь і ваш інтерес позитивно позначаться на розвиток пізнавальних здібностей дитини. їх ви також зможете ненав'язливо спрямо­вувати та зміцнювати далі.

Стримуйтесь і не лайте шко­лу й учителів у присутності ди­тини. Нівелювання їхньої раті не дозволить відчути радість пізнання. Не порівнюйте ди­тину з однокласниками, хоч би як вони були вам симпа­тичні або навпаки. Ви люби­те і приймаєте дитину такою, якою вона є, тому поважайте її індивідуальність.

Будьте послідовні у своїх вимогах. Якщо прагнете, на­приклад, щоб дитина росла самостійною, не поспішайте пропонувати їй допомогу, дайте відчути себе дорослою.

З розумінням ставтеся до то­го, що у вашого маляти щось не буде виходити одразу, навіть якщо це здається вам елемен­тарним. Запасіться терпінням.

Пам'ятайте, що вислови на кшталт: «Ну скільки тобі потрібно повторювати? Коли ж ти, нарешті, навчишся? Що ж ти такий телепень?», — крім роздратування, нічого не викличуть.

Психологічно батьки мають бути готові не тільки до труднощів, невдач, але й до успіхів дитини. Часто буває, що, хвалячи ма­люка, ми немов боїмося, що він зазнається або зледащіє, і додаємо ложку дьогтю до боч­ки меду: «А що Антон одержав? П'ятірку? От молодець! Він, по-моєму, ще не одержав жодної четвірки!». (А в тебе і четвірки бу­вають...)

Замість цього значно краще було би прос­то порадіти успіху, очікуваному й закономір­ному, адже цьому передувала праця. І далі буде так само, потрібно лише постаратися.

Дуже важливо, аби батьки порівнювали свої очікування щодо майбутніх успіхів дити­ни з її реальними здібностями. Це визначає здатність дитини самостійно розраховувати свої сили, плануючи якусь діяльність.

Отже, ваша підтримка, віра в дитину, в її успіх допоможуть перебороти всі пере­шкоди.

ІНДИВІДУАЛЬНА БЕСІДА З БАТЬКАМИ ПРО РОЗВИТОК ДИТИНИ ДО ВСТУПУ У ШКОЛУ

Схема історії розвитку дитини:

1. Анкетні дані дитини й основні відомості про сім'ю.

Дата народження. Повний склад сім'ї, вік батьків, інших членів сім'ї, професія, посада батьків, зміни складу сім'ї, умови життя в родині.

2. Особливості перинатального розвитку. Фактори ризику у стані здоров'я матері й дитини.

3. Стан здоров'я дитини.

Травми й операції, часті захворювання. Випадки госпіталізації та постановки на об­лік у фахівців.

4. Виховання дитини.

Де, хто її виховував, хто доглядав за ди­тиною, коли вона пішла у дитячий садок, як вона до нього звикала, як складалися стосунки з дітьми там, чи були скарги ви­хователів? Чи були різкі зміни в обстановці, тривалі, часті розлуки з батьками? Як дитина реагувала на них?

5. Розвиток дитини в дитинстві.

Особливості розвитку моторики, основ­них сенсомоторних реакцій (коли почав пов­зати, сидіти, ходити). Загальне емоційне тло. Розвиток мовлення. Ставлення до близьких і чужих. Активність і допитливість. Охайність і навички самообслуговування. Труд­нощі у поведінці.

6. Розвиток дитини у дошкільному дитин­стві.

Улюблені ігри, заняття. Чи любить малю­вати, з якого віку? Чи любить слухати казки, вивчати вірші, дивитися телевізор? Чи вміє читати? Як навчилася цього, коли? Як роз­винена фізично? Яка рука провідна? Чи має домашні обов'язки? Які відносини з одно­літками, членами сім'ї? Типові конфлікти, актуальні заборони, особливості характеру, страхи, труднощі? Чи є на неї скарги?

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

У 6—7 років формуються мозкові механіз­ми, що дозволяють дитині бути успішною у навчанні. Медики вважають, що у цей час дитині дуже важко. І тисячу разів були праві наші прабабусі, які відправляли своїх нащад­ків у гімназії тільки у 9 років, коли нервова система вже сформувалася.

Однак серйозних зривів і хвороб можна уникнути й сьогодні, якщо дотримуватися найпростіших правил.

Правило 1

Ніколи не відправляйте дитину одночас­но в перший клас і якусь секцію або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важким стресом для семирічних дітей. Якщо маля не зможе гуляти, відпочивати, робити уроки без поспіху, у нього можуть виникнути проблеми зі здоров'ям, невроз. Тому, якщо заняття музикою та спортом здаються вам необхідною частиною виховання, почніть водити дитину у ці гуртки за рік до початку навчання або із другого класу.

Правило 2

Пам'ятайте, що дитина може концен­трувати увагу не більш як на 10—15 хв. Тому, коли ви будете робити з нею уроки, через кожні 10—15 хв. необхідно перерива­тися й обов'язково давати маляті фізичну розрядку. Можете просто попросити його пострибати на місці 10 разів, побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. По­чинати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові зав­дання з усними. Загальна тривалість занять не має перевищувати однієї години.

Правило З

Комп'ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового наванта­ження, мають тривати не більше години на день — так вважають лікарі-офтальмологи й невропатологи в усіх країнах світу.

Правило 4

Протягом першого року навчання ваше маля понад усе потребує підтримки. Дитина не тільки формує стосунки з однокласника­ми й учителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось — ні. Саме у цей час у маляти складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена

у собі людина, — обов'язково хваліть! Під­тримуйте, не лайте за двійки й неакурат­ність у зошиті. Усе це — дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і пока­рань ваша дитина зневіриться у собі.

Кілька коротких правил

1.Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення.

2. Не можна ніколи (навіть у пориві гніву) говорити дитині, що вона гірша за інших.

3. Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання.

4. Намагайтеся щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною.

5. Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але й із дорослими.

6. Не соромтеся підкреслювати, що ви пишаєтеся своїм малюком.

7. Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.

8. Завжди говоріть дитині правду, навіть коли вам це невигідно.

9. Оцінюйте тільки вчинки, а не її саму.

10. Не домагайтеся успіху силою. При­мус — найгірший варіант морального ви­ховання. Примус у сім'ї руйнує особистість дитини.

11. Визнайте право дитини на помилку.

12. Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів.

13. Дитина ставиться до себе так, як став­ляться до неї дорослі.

14.І взагалі, хоч інколи ставте себе на міс­це своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте, як її виховувати.

Учнівська молодь проти насильства.

Цьогоріч Повчанська школа взяла участь у Всеукраїнській акції "16 днів проти насильства".

/Files/images/IMG_1766.JPG

/Files/images/IMG_1765.JPG

/Files/images/20171129_094515.jpg

/Files/images/20171127_142001.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 247